РОМАНЕНКО Анатолій Олександрович

Дата: 14.09.2026 15:10

Кількість переглядів: 51

РОМАНЕНКО

Анатолій Олександрович

(позивний «Водолій»)

18.02.2000 – 12.12.2024

солдат,

розвідник 2 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону

47-а окрема механізована бригада «Маґура» (А4699)

Нагороджений: медаллю "Ветеран війни" та нагрудним знаком III ступеня 47-ої окремої механізованої бригади «Магура» (посмертно).

Місце поховання: Алея Героїв на Троїцькому кладовищі с-ща Котельва

Увічнення пам’яті: ім’я воїна та фото розміщене на Алеї Слави земляків-Захисників, які загинули за незалежність України, у с-щі Котельва та у меморіальному куточку ПТУ№54 смт Котельва.

Життєвий і військовий шлях Героя

Народився в смт Котельва Полтавської області. Навчався у Котелевській гімназії № 1 імені С.А. Ковпака. З дитинства був щирим, справедливим, мужнім та небайдужим до долі своєї країни.

У 2019 році розпочав службу в поліції у спецпідрозділі особливого призначення, а вже з 2020 року став на захист України та отримав статус учасника бойових дій. Увесь свій бойовий шлях проходив на Донецькому напрямку, брав участь у численних бойових операціях, неодноразово виконував складні та небезпечні завдання. За роки служби пережив три контузії та отримав осколкові поранення, але щоразу повертався до строю, залишаючись вірним військовій присязі та своїй державі.

Повномасштабне вторгнення зустрів у Новоайдарі, де разом із побратимами став на захист української землі. Служив солдатом 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» (військова частина А4699).

Найбільше любив життя у всіх його проявах: захоплювався боксом, любив подорожувати, керувати автомобілем, готувати та мріяв у майбутньому стати фермером. Був прекрасним батьком і люблячим чоловіком, усією душею любив свою донечку та завжди намагався радувати її подарунками і щасливими моментами. Любив проводити час із родиною, дивитися фільми, цінувати кожну мить життя та вмів щиро радіти простим речам. У 2022 році, повернувшись додому, сказав дружині: «Треба завести собаку, бо раптом я загину, а в мене навіть собаки не буде». Собаку він провів, але багато своїх мрій та задумів, на жаль, здійснити не встиг.

12 грудня 2024 року Анатолій вирушив на бойове завдання та загинув під час виконання бойового наказу поблизу населеного пункту Україна Курської області. До цього часу рідна українська земля ніби берегла його серед найзапекліших боїв, допомагала вистояти після поранень і контузій, але на чужині його життєвий шлях обірвався. Він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.

Був єдиним сином і єдиним онуком у своїй родині.

Він завжди прагнув бути людиною, якою могли б пишатися його батьки, багато працював над собою і доводив свою відданість не словами, а вчинками. Усе його життя було прикладом любові до рідних, честі, мужності та безмежної відданості Україні.

Світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях батьків, дружини, доньки, рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь його знати.

Вічна п'ять і слава Гекрою!

Публікації: