ГНИЛОСИР Євгеній Олександрович
ГНИЛОСИР
Євгеній Олександрович
27.05.1998 -10.01.2025
Лейтенант
командир 1 взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини 117-ї окремої важкої механізованої бригади
Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно), медаллю "Учасник бойових дій", нагрудним знаком "За зразкову службу", Грамотою за виконання службових обов'язків,
Місце поховання: Пусте кладовище у с-щі Котельва
Увічнення пам҆яті: меморіальна дошка на приміщенні Котелевського опорного ліцею №1,ім’я воїна та фото розміщене на Алеї Слави земляків-Захисників, які загинули за незалежність України, у с-щі Котельва.
Життєвий і військовий шлях Героя
Народився і виріс у селищі Котельва, закінчив місцеву гімназію №1. Вищу освіту здобув у Полтавському національному університеті імені Юрія Кондратюка, обравши для себе професію, пов'язану з геодезією, землеустроєм та картографією. Встиг побувати на заробітках у Чехії, а впродовж 2019–2021 років проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України. Після служби працював і допомагав родині.
З дитинства та у шкільні роки займався народними танцями, грав на баяні, любив волейбол, брав участь у різноманітних змаганнях. Також дуже захоплювався технікою — мотоциклами та машинами.
Ще з дитячих років Євгеній був справжнім захисником як у школі, так і вдома: завжди заступався за слабших і навіть у дрібницях боровся за справедливість. Він був і назавжди залишиться для своєї сім'ї найкращим старшим сином, який турбувався про родину та був надійною підтримкою для молодшого брата. Усі пам'ятають його люблячим, з добрим серцем і відкритою душею, чесним та щирим. Він дуже багато чого не встиг зробити у своєму житті: здійснити власні мрії, створити сім’ю, про яку так мріяв... Але встиг віддати найцінніше — своє молоде життя за Україну, за свободу і мир для кожного з нас.
У свої 23 роки, не роздумуючи, добровільно на другий день повномасштабного вторгнення став на захист рідної країни. Спочатку був призначений до складу місцевого військового підрозділу Полтавського РТЦК та СП, згодом продовжив боронити Батьківщину у лавах 62-го окремого стрілецького батальйону.
Разом із побратимами мужньо виконував свій обов'язок на Чернігівщині, де обіймав посаду головного зв'язківця першої роти. Далі був Донецький напрямок — пройшов пекло Бахмута, де дістав поранення, але після лікування знову повернувся на передову. Згодом виконував завдання на Харківському та Запорізькому напрямках.
Свій шлях у війську розпочав старшим солдатом, згодом отримав звання головного сержанта, а зрештою став молодшим лейтенантом і командиром взводу. Будучи командиром, пліч-о-пліч із побратимами нищив ворога на найгарячіших ділянках фронту.
Загинув Євгеній 10 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій у районі населеного пункту Роботине Запорізької області.
З розповідей побратимів, він був не лише командиром, а й справжнім другом. Його пам'ятають справедливим, врівноваженим і надійним воїном, який завжди підтримував інших та вмів брати відповідальність на себе. Він завжди робив усе можливе, щоб урятувати життя побратимів, і ніколи не ховався за спинами інших, за що його безмежно любили та поважали.
Євгенію назавжди 26... «Життя бентежне», — завжди казав він.
Він залишив по собі величезний біль і порожнечу... Світла пам'ять про нього назавжди житиме в серцях усіх, хто його знав і любив. Адже ті, кого ми любимо, ніколи не зникають — вони завжди поруч: у душі, у спогадах, у молитві...
Публікації:
